Біблійна надія: воскресіння на землі

Надія Біблії дуже проста: смерть це смерть, життя це життя. І це є вчення, яке пронизує собою всі 66 книг Біблії. Чоловіки та жінки не мають безсмертних духів і не відходять по смерті у потойбічний світ на небесах чи під землею. Згідно Біблії, усі чоловіки та жінки перебуватимуть у мовчазному сні аж до майбутнього воскресіння на землі. І такий погляд є не тільки біблійним, але й логічним: адже якби добрі люди піднімалися на небеса, а погані сходили до пекла, в буквальному розумінні, то навіщо б тоді було потрібно сину Божому народжуватися у Віфлеємі, жити безгрішним життям і помирати на хресті? Ісусова смерть нічого б не змінила.

 

У Біблії дійсно згадується таке місце, як Шеол, де добрі і погані сплять до воскресіння. Першим про це місце Шеол згадує Яків у Книзі Буття 42:38.

 

Біблія також говорить про Гінном, долину вогню. Це справжня долина, що знаходиться за стінами Єрусалиму. У пророка Єремії 7:32 вона названа Долиною синів Гіннома, і є символом місця суду.

 

Традиційні християнські уявлення про пекло являють собою змішення цих двох іудейських понять про Шеол та Гінном.

 

Так само й слово Рай насправді у Біблії воно відноситься до саду не на небі, а на землі. У Обявленні 2:7 воно повязане із відновленням Едемського Саду.

 

Ісус: син Божий, але не Бог

У Біблії Ісус син Бога, а не Бог. Навіть по воскресінні Ісус продовжує називати Бога моїм Богом. Ісус не існував до того, як він був народжений. Попри те, що Ісус був знаний Богом ще до створення всесвіту, Ісус не міг існувати раніше своєї матері, до того ж мав походити від Адама, Авраама та Давида, як це й передрікали обітниці Старого Заповіту. Авжеж, у Новому Заповіті є вірші, які говорять про Ісуса як учасника творіння. Але в Біблії є два творіння: старе творіння природного світу, про яке говориться в Книзі Буття, і нове творіння нових чоловіків та нових жінок у Христі. Христос первісток нового творіння, але Христос не є первістком старого творіння, про яке читаємо у Бутті. Цим і пояснюється, чому Христос, відповідаючи іудеям, каже про те, що Авраам тішився, побачивши день Христа в майбутньому. Ісус не стверджував, що він бачив день Авраама в минулому.

 

Диявол: притча, розказана Ісусом

Багато хто буде здивований, коли дізнається про те, що в Біблії не сказано нічого, щоб б підтримувало традиційні уявлення про диявола, як бунтівного ангела, у прямому розмінні слова. У Старому Заповіті диявол з'являється лише двічі, як дієва особа оповіді (Йов 1) та притчі (Захарія 3). А от у Новому Заповіті диявол, або сатана, зявляється понад 70 разів. Звідки ж така разюча переміна? У чому полягає різниця між Старий Заповітом та Новим Заповітом? Очевидно, ця велика різниця сам Ісус. У Старому Заповіті немає жодного, хто б не згрішив, тому говорити про Авраама чи Давида, які б протистояли дияволу, було неможливо.

 

Дослідники християнства у наш час загалом згодні з тим, що диявол у Новому Заповіті це метафора. Розповідь про три спокушення Ісуса дияволом у пустелі, яку читаємо у Матвія 4, започаткована притчею, яку Ісус розповів учням. І хоча розповідь про сорокаденний підготовчий період, що передував початку його вчення, має під собою реальний ґрунт, спокушення Ісуса це не дослівна передача трьох буквальних фізичних події та протистояння буквальному фізичному дияволу. Розуміння того, що три спокушення у Матвія 4 це притча, яку розповів Ісус, підтверджується й паралеллю з Євангелієм від Івана. В Євангелії від Івана ті самі три типові спокуси (хліб, царство та храм) зявляються в устах іудейський священиків та люду.

 

Точно так же уникає євангеліст Іван в своєму Євангелії й передачі будь-яких переказів про одержимість демонами, тоді як Матвій, Марко та Лука фактично лише переповідають такі випадки з позиції тогочасного медичного розуміння. Вчення Старого Заповіту про хвороби ясне: хвороба в руці Бога, а не демонів. Демонів не існує. Упалих ангелів не існує. Диявол це лишень символ гріха, й тільки.